Не буду зайве я оповідати,
Хотіла, аби світ упав до ніг,
В гримерці від усіх відпочивати,
На сцені лише мій веселий сміх.
Усюди гарні квіти і портрети,
Афіша зазиває глядачів,
Присвячують мені вірші поети,
Пісні для мене линуть звідусіль.
Багатство і скажена популярність,
Розбиті мною тисячі сердець,
Закоханим начхати на недбалість,.
На те, що все кидаю нанівець
Коли в театрі я перебувала
Актриси ті здавалися мені
Найкращими, і дуже жалкувала,
Що сценою я марю уві сні.
Пройшли роки, актрисою не стала,
По іншій кармі доля затягла,
Але коли в лікарні я лежала,
Зі мною одна прима там злягла.
Питалася у неї і довгенько,
Я чула спогади минулих літ,
Історії повідала старенька,
Багато від театру мала бід.
Її колеги ладні затравити,
Кого завгодно, треба тільки роль,
І навіть, якщо будеш сльози лити,
Театр згубив чимало різних доль.
Інтриги, безлад і не так красиво,
Як видається потім глядачу,
Спокійного, відштовхують сміливі,
Про інші дії краще промовчу.
Стрічаються акторки й режисери,
А пакості не видно з-за куліс,
Дарують квіти тільки бізнесмени,
Везуть потім на дачу чи у ліс.
…Послухала уважно я бабуню,
Та зрозуміла тільки лиш одно,
Що гарну й молодесеньку красуню
Театр поставить прямиком на дно.
Якщо вона звичайно не зухвала,
Не кине комусь в спину камінець…
А я в гримерці не відпочивала,
І не розбила тисячі сердець…
14.01.2016 р.
ID:
635879
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 15.01.2016 00:16:46
© дата внесення змiн: 15.01.2016 00:16:46
автор: Бажена Володиєвська
Вкажіть причину вашої скарги
|
Чудовий твір! 
