Зупинися на мить,і послухай як шепче природа,
І насуплене небо ось-ось розіллється дощем.
Знаєш? Я зрозуміла, життя-це і є нагорода,
Цей зв'язок не розірвеш,і навіть не спалиш вогнем.
Щось чуже й неймовірне наповнює душу мою,
Щось до болі знайоме примушує серце щиміти.
І вдихати тебе разом з запахом свіжої кави,
І горіти вогнем, тим вогнем, що не в силах спинити.
Тут лишились ми вдвох,на краю цього дивного світу,
Твої руки мов крила підняли мене до небес.
І я буду завжди жадно, тіла твого хотіти.
І ми будем сюди поветатися знов,нас чекатиме час...
Ти послухай, послухай як кров закипає у жилах,
Коли ніжно торкається тіла твоя рука.
І мене вже ніщо зупинити не буде в силі,
Бо тепер я твоя,чуєш завжди я буду твоя!
А ти знаєш? Я бачила небо,не так як завжди,
І ці зорі такі далекі, у моїх снах.
Ти залишиш солодкий спогад в моєму серці,
І терпкий присмак чаю,з поцілунком твоїм на губах.
Я залишусь у снах, і тебе там чекатиму завжди,
Щоби знову із губ твоїх жадно пити нектар.
А природа буде шепотіти мелодію ночі,
Твоя пристрасть в мені розпалила бажання й запал...
Помовчи, більше слів говорити не треба,
Просто жадно губами дороги усі вивчай,
Я люблю завжди з ранку міцну і гарячу каву,
А ти будеш для мене терпкий і солодкий чай...
НАДІЯ КИШЕНЯ 22.01.2016.
