Сидять на церкві голуби.
Воркують -
на струнах вітру
їх пронизливе "АГУ"
підхопить місяць сподівань -
підхопить лютий
давно закоханий
у дівчину-весну.
Дерев рожевих
проглядаються бруньки,
нетерпеливо у садах
зійшли тюльпани.
І вже підсніжники зросли в балках,
якби
не заважали б сонцю
вранішні тумани.
І вже б у полі
озеленених пшениць
літати ластівкам низенько
(щоб на дощ) -
лежить зима, невтомна пані,
горілиць
в снігами білими
притрушенім пальто.
І не очікують на диво
навіть звірі.
А про людину, -
їй завжди усе не так!
Лиш голуби на церкві закликають
віру -
до НЕБА ближче,
сівши просто на дахах...
