Подружжя Дяченків-Володимир Іванович та Віра Іванівна в моєму житті - неподільне ціле. Віра Іванівна - душа, натхнення. Володимир Іванович - умілий виконавець.
За роки мого навчання у ЗШ № 17 м. Івано-Франківська (1973-1983) я так і не знаю, хто з них офіційно навчав наш клас до старших класів. Це питання у мене не виникало. Хто б з них не проводив урок, ми приймали, як належне.
На всі їх уроки ми з задоволенням бігли, бо знали, що нам буде цікаво. На уроках фізичної культури я навчилася всім видам спорту і захищала честь школи з баскетболу, волейболу, гандболу, легкої атлетики. Та вибирати професію вчителя фізичної культури після закінчення школи не збиралася. Хтось з однокласників мене запитував, чи хотіла би я стати вчителем фізкультури. Моя відповідь була негативною. Тоді мені дуже подобалась електроніка та радіотехніка.
І ще кілька років після школи я визначалася з професією,але заняття спортом не залишила. Фізична підготовка,що я отримала в ЗШ 3 17 , стала основою для моєї спортивної кар’єри. Я успішно виступала у змаганнях з біатлону за «Трудові резерви», де мене помітив О.В. Кознієнко, який запросив на навчання в Івано - Франківський технікум фізичної культури. Я прийняла його пропозицію, бо хотіла займатись біатлоном. Та по закінченні технікуму все ж обрала професію вчителя фізичної культури.
Думаючи про роботу в школі, я все частіше згадувала уроки своїх улюблених вчителів. Я зрозуміла, що для мене залишився еталон вчителя назавжди-це Дяченко Володимир Іванович та Віра Іванівна. У роботі у них були різні підходи. Володимир Іванович - строгий, вимогливий. Віра Іванівна - добра, людяна, справедлива. Мені, як жінці, все більше в пам’яті відтворюються ситуації на уроках, як їх вирішувала Віра Іванівна. Як вона ставилася до учнів, як вчила, що говорила. Волею чи неволею, але ця мудра жінка дала мені набагато більше, ніж я раніше думала.
Віра Іванівна Дяченко - мій учитель і наставник, приклад для наслідування у житті та професійній діяльності. Завжди усміхнена, чуйна, вона сформувала в мені ідеал вчителя, який хотілося наслідувати, впроваджувати в життя. І, головне, бути небайдужим до оточуючих. Віра Іванівна завжди цікавилась моїми справами і знаходила слова підтримки та настанови, які допомагали мені у роботі та в житті. Дуже сумую, що так раптово вона пішла від нас. Шкодую, що менше спілкувалась з нею останнім часом. Дуже співчуваю Володимиру Івановичу, адже його кохана дружина-маленька, тендітна жіночка, була його опорою та міцним тилом. І це давало йому сили і натхнення до життя і роботи.
Те ,що так раптово, пішла з життя Віра Іванівна, дало поштовх у творчій самореалізації Володимира Івановича. Його палке кохання лягло на папері гарними віршованими рядками. Всім пам’ятним подіям їхнього подружнього життя він присвятив свої вірші. Навіть після смерті кохана дружина направляє тепер вже духовний розвиток чоловіка.
Пам'ять про Віру Іванівну буде завжди в моєму серці! Забути її неможливо! Вічна їй пам'ять!
Любов Розман (Орищук)
Вчитель вищої категорії ЗШ № 19
