Планета наша знала різні ери –
Залізо, бронза, камінь – все було.
А зараз, – констатують гострі пера,–
Панує час з позначкою «бабло».
Купується усе і продається –
Сумління, честь, чиновницькі зірки.
Заморський гріш над гривнею сміється,
А плачуть незчисленні жебраки.
Колотиться життя. Збирають масло.
І з нього владарі, як з молока,
І жирно мажуть забаганки власні –
Вже мало дачки, «тачки», літака.
Потрібна яхта, острів другий, третій
Ще й перекроїть зношене лице.
Та головне – приборкати безсмертя,
Щоб рай цей не погрожував кінцем.
Кому ж це, як не їм, непогасимо
Світить повинна вічності зоря?
Адже при всьому тому, що творять,
Себе вважають мало не святими.
Ще крок один – загарбати й природу…
І доки ж буде дійство це хапке?
Наскільки стане витримки в народу,
Аби, заплющившись, терпіть таке?
