Ти такий потрібний та поважний,
Сповнений високої духовності,
Як її розуміють керманичі.
Ти даєш стусана таджикові,
Що огидний та просто нікчема.
Чужинець падає, ковтає повітря,
Мов грудку червоної глини,
Як шматок засохлого моху.
Ти не можеш сприймати таку мізерію,
Тому більше не б’єш,
Бо повторення дії відверто нудить.
Ти їдеш в сусідні краї,
Де вбиваєш потвор знасавілих,
Щоб життя збудувати нове,
Переповнене захватом від перемог,
Тих, що колись були,
Тих, що, ймовірно, будуть.
Ти повернешся з війни
І війну принесеш за плечима,
Бо вороги не вміють залишатись в іншому вимірі.
Вороги навколо, позаду, зверху,
Всередині твого мозку,
Нирок або печінки.
Ти повернешся додому
І тебе заб’ють побратими,
Перепившись власними спогадами.
Побратими потрібні, поважні,
Сповнені високої духовності,
Як її сприймають керманичі.
Ти задихнешся, ковтаючи
Гниле повітря Вітчизни,
Мов грудку червоної глини,
Як шматок засохлого моху.
