Так ніби світ затьмарився. Кінець.
Обоє вмить замовкли на півслові.
Комусь урвався в ревнощах терпець,
Комусь хотілось більшої любові.
Світлина зі смішинкою в очах,
Як і учора, дивиться на мене,
І пустка навкруги… Невже це крах?
Самотності росте чуття шалене.
Застигло небо мармурним зонтом,
У вікна пнуться віти чорнотою,
І затухає ревності надлом,
Стрічати хочу знову день з тобою.
Зболілу душу, смутку, не чіпай,
Ніщо мене не спинить у дорозі.
Спішу мерщій до тебе в ніжний рай,
Якщо пробачити ще будеш в змозі.
