Мариво--моя Марина...
Вік 16-й,Литва.
Йде війна і зла й звірина--
Рік уже пройшов і два...
Не стихає брань і душі
Із полів і міст летять,-
Були вражі,стали дружні,-
В неба синь без вороття.
Ще їх буде скільки?--
вдосталь,
Із Литви і із Москви.
Панцир вріс у плоть коростой
Й шолом--в череп і в мозги...
Повоюємо ще,браття--
Царств багато для Марин.
Не врожай підем збирати,
А кістки ховать в яри.
Нас Лже-Дмитрій нагородить
З награбованих багатств.
Ми ж собою загородим
Удалого ворога.
І Москву йому подарим--
Хай Марина плодить рід...
Новоспечені бояри--
Пани-ляхи без борід
Її шаблями піддержуть,
Її славно вознесуть...
Та щож мужики медвежі
Магнатерію гризуть?!
Хами не імають віри
В Польку в Білокам"яній
І кидаються мов звіри,
Мабуть служать сатані...
Їм би долі покоритись,
Краків слухатись і Рим:
І з Литвою--в посполиті,
А тоді й походом в Крим,
У Стамбул,до Русалиму,
Гроб Господній визволять...
А не злиднями пре-злими
Розбишакувать-гулять
І панів не цінувати,
Кращих у Європі всій...
А вони йдуть брат на брата
Споконвіку на Русі.
...Буде ще в Кремлі сидіння,
Зради,підкупи,ганьба...
Царство буде вже видінням,
Й сновидіннями,хіба...
До останнього й за сина
І за трон свій золотий,
Пані Мнішкова Марина
Буде в бій нерівний йти.
Переможе долю злую--
Стане прозой і віршем--
Страчених цариць цінують--
...В--небо--пригоршні--грошей...
13.3.16.