Хочеться набратися сил і жити далі Із твоїх лабіринтів нарешті це прозвучало І хоч я взув тебе в нові.. Навіть на сонці блищали Тобі продовжує здаватись Що на твоїх ногах і досі чорні діряві сандалі.. Я ж зрозумію і з пів-слова Можеш не вдаватися у деталі. Можеш натиратися брудом, Але чистотою серця твого Не зрівняються навіть Прозорі води грандіозного Байкалу.. Ти захочеш кинутись в подушку І затопити тоску свою сльозами Я ж принесу тобі серветку Дарма що не справжню, але не гіршу Вкотре сховаю її в образ уявної мами Почнеш вкотре палити мости І тікати темними провулками Як один із героїв повістей Бредрері Скажеш що милувалася хвилинками. Збудую човен і попливу за тобою. Попливу непомітно, коли стемніє, ввечері. Наївна. Шукаєш виправдання. Губить тебе егоїзм. А в тебе ж позаду і досі відкриті двері. Ну скажи, от що намагаєшся довести всім? Коли не можеш довести бодай щось І в першу чергу довести це щось собі! А я таки змушу тебе горіти, хоча все плинне І може ніколи й не дочекаюся твого "Привіт" І нехай уже будеш зовсім далеко, але Десь за кордоном свідомості таки побачиш Який яскравий таки цей світ. М. Опанасенко © 9.06.2016 Ясі.
ID: 671244 Рубрика: Поезія, Лірика кохання дата надходження: 09.06.2016 19:16:44 © дата внесення змiн: 09.06.2016 19:26:41 автор: MAKSSTAL`
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie