Перше квітня. В думці зріє
чи-то витвір, чи-то твір,
з півдня теплий вітер віє,
але ж ти йому не вір!
Вчора Березень невтішний
«Прощавайте» - всім сказав,
але погляд ніжно-грішний
крадькома подарував.
А сьогодні, із світанком,
наче вистрибнув з ріки,
та й пошпурив лісом, ганком,
через гори і луки
молоденький промінь Сонця
з літом в пасмах золотих
і в моє стрибнув віконце,
але вистрибнуть не встиг.
Налетіла завірюха,
та й востаннє - працювать,
за чуби, носи і вуха,
перехожих лупцювать!
Ще й куделі крутить білі
(ноги в руки, та й – біжіть!)
добре знається на ділі,
перетворить все у мить!
У танку стрибає пара
(дивовижніше нема!)
юний Квітень, мов примара,
та бешкетниця Зима.
Викаблучує старенька,
бо й забула, що - стара,
та втомилася швиденько,
аж закапав піт з чола.
Як згадала сиві скроні,
сльози - краплями з дахів,
а до мене на долоні
впали пір`ячка птахів.
Прилетіли… Серце гріє
чи-то витвір, чи-то твір,
з півдня теплий вітер віє…
(хочеш - вір, хочеш - не вір!)