Навіщо починали ми розмову?
Навіщо ми сказали ті слова?
Чому я чую їх знову і знову?
Одне і те ж, одне і те ж луна.
На щоці ледь помітна сльоза,
Я не хотів, пробач! Тебе молю.
Як же так? навіщо я сказав слова?
Я ж більше за життя тебе люблю!
Боже, знову й знову їх я чую,
Наче гомін, пульсують в голові.
Повір, Кохана, я за них себе клюю.
Прошу - пробач мені! Слова не ті!
Може настрій, а може й втома,
Я не знаю що, насправді, сталось.
З чого сварка вийшла вдома.
Та обом нізащо нам дісталось!
Дяка Богу, миритись швидко вмієм,
І зла ми дового також не тримаєм.
Одне без одного ми просто захворієм!
Ми ж так палко один одного кохаєм!
