По темному місту я знову іду із собою,
І знову так дзвінко у вуха мовчання чиєсь...
Хтось хоче закрити мій світ кам'яною стіною:
Я знаю, він поруч, летить непомітно, мов ґедзь.
І ми мовчимо про розказані вже анекдоти,
Про побут, про сни, і про книги, що він не читав...
Я буду мовчати із ним попадаючи в ноти,
Він буде мовчати про те, як за мною скучав.
Пустими дорогами пахне затемнене місто,
Радіє від смерті і тиші радіє німій.
Ми з ним розуміємо - тиша буває зі змістом.
Воно свою тишу у серце вливає мені.
І ми полетіли, як дим, що стоїть над "Хімпасом"
І ми розчинилися там, де немає людей,
Лиш я і той ґедзь і натомлене місто Черкаси...
Тікаємо слухати як справжня тиша гуде...
26.01.2016
Сніжана Репеченко
Кмітливо та філософічно, Сyіжано! Тиша гуде зараз всюди... 
