«Я опущусь в будь-який колодязь,
я смерть прийму - яку завгодно дозу! -
я в серце моху наберусь, аби
тебе побачить, ранений водою.»
(Федеріко Гарсія Лорка)
Земля моя степова, зранена, втомлена
Земле моя, в мене вкрадена,
Земле моя, загублена, втрачена,
Земле моя, териконова, оксамитова
Сон травою заквітчана.
Там - за Кальміусом - рікою смутку,
(Плинь, Кальміусе, плинь, річко каламутна
У Меотиду неспокою, у лиман Азакський
У Темеринду - матір морів,
У Каргалук-воду лускату,
Плинь, Кальміусе плинь).
Земле моя, кров’ю полита,
Окупантами поневолена,
Поснула, замріяна, балками зрита,
Смертю заколисана
(А струнами гітари журба пливе,
А вечір як густа кава гіркотою,
А пам'ять жмутками трави колючої -
Перший жмуток рудою нетребою,
А мертві люди у сни приходять,
А гроза травнева війною злою,
А в минуле двері зачинені)
Земле моя! Недосяжна, незрима
Як зворотна сторона неба синього,
Чорні камені твої Ріки Бронзової
У пам’яті важкій тягарній
(Плинь ріка міддю і бронзою
В минуле моє приспане...)
Отак то ми тепер вигнанцями
Про свій рідний край мріємо...
касида! це касида?; "окупантами поневолена" – тут неукраїнський синаксис. якщо арабський, то нехай
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це справді не касида, це верлібр. Це наслідування Ф. Г. Лорки тільки на нашому ґрунті... Слово "касида" тут подано як натяк на приховану цитату з Лорки.