ПОЕМА
Коронні дископляски
Пролог
Друзі, якщо ви хочете знайти в цьому творі таке, що розбещує помисли, то краще не читайте його. Цю поему я не створив для того, аби просто заповнювати пусті рядки листків паперу, а писав, щоб донести вам мікрочастиночку істинності людського буття, показати наше з вами багно у якому ми плаваємо, як риба в намулі. Але справа не лишень в цьому. Річ в тім, що всю свою «мазанину», як дехто назве після прочитання, присвячую однодумцям. Зокрема моїм покійним друзям Миколі Намчуку та Андрію Перетові.
Нехай для вас, читачі, це буде приклад вірної дружби. Коли здається, що маєш усе і це все по-барабану, і ніби хочеш за один раз змінити побачене, тоді зрозуміти написане не важко, бо таке просто було. Акі б обставини не траплялися, але саме вірна і міцна дружба є головним аспектом нашого життя, людяності та честі.
Не йдіть за чиїмось світлим ліхтарем, а розпаліть у собі його вогонь любові.
21 травня 2006 р.
ЧАСТИНА І
Двоє друзів сидять і розпивають самогон, запивають холодною кавою з автомата, смокчуть по цигарці, сидячи під липою посеред Миколаївського стадіону. І тут Хітняк розпочинає говорити сп'янілим голосом про те, що побачив на дискотеці. Неподалік будинок в якому гупотить музон.
- Блатняк, ти чуєш музику, що торохтить, як зерня в маківці?
Згадай-но, як пожили ми з тобою на Миколаївці.
А хоч прикол, який тебе здивує?
Без тебе клуб сьогодні не сумує.
Вся справа в тому, що одного разу
Ти нащось набухався до відказу.
Повишивавши хрестики в хрести
Натанцювався так, що потім,
Прийшлося знов тебе нести.
"Ось тут і суть?", - питаюся тебе.
Та всеодно з тобою нас обох гребе.
У голові свистить, як бомба там рвонула,
А совість наша там давно заснула.
Таких, як ми, там бігало чимало,
А скільки молоді поблизу нас бухали?
Одні в кущах, бо інші десь під "кашою".
Оце й звемо ми культурою нашою.
Дівчата, як зозулі, класно кукали,
А потім, вже догнавшись, тихо гукали.
Де ж їхня гідність, а де сором дівся?
Лише той біс у них сидів, вертівся.
Тоді вже став для тебе братом,
А хтось віднині, може, й сватом.
Он той вже п'є чарчину за ту "зірку",
Що причаїлася під клубом, на узгірку.
Сьогодні, Блатняку, усе й усім до фіг.
Каліка клуб схилився і приліг.
Кажу я досить так його хвалити,
Скоріше б амораль оцю закрити.
А де та влада, що в каптьорочці сиділа?
Надихалась від нас, напевно, і сп'яніла.
Петлю б повісити для них на шию
Та скажуть, що під них закруто рию.
І про сільраду не достойний я сказати.
Чим далі від гріху, тим легше помирати.
Мовчить, як бидло, хай собі й мовчить.
Найдуться люди, щоб її провчить.
Не будем, Блатняку, про це базарить,
Мене від цього нудить й харить.
Ти чуєш, як дубасить фанерою?
Та це вже стало нашою манерою.
Бо кожен вихідний, ну, може, і не кожен
Провадить отак праведник побожний.
На свято в церкві Бога так хвалить,
Що вечором від матюків в душі болить.
"А що робити?" - чую в запитання.
Та відповім я на твоє питання.
Розріж стилетом Нікуба ту сіть,
Не стій, не жди свою похіть,
Біжи до серця істину шукати,
Бо лише з нею будеш спокій мати.
"Куди? До кого? І навіщо?" - кажеш.
Прикольні все-таки язиком ти картини мажеш.
Почув - ще день, що кожен отак робить.
"Отак роблю і я!"
Дивись, бо з кожним днем горить твоя зоря
І те, що зробиш в ім'я нації -
Не скажуть всі, що зовсім ти не маєш рації.
Бо занедбаний дух - душі трансплантація,
А у кожній душі говорить нація.
Якщо для тебе, то хет рік, нормально,
Тоді тобі повісили ярлик брехні формально.
Блатняк, ти чуєш, вже півні співають.
А, може, мами наші десь і нас шукають?
Та ось, дивись, чиясь уже прийшла
Й дриняку добру віднайшла.
Для когось зараз буде дискотека
Й закінчиться вона походом у аптеку.
Вставай, ходімо, досить вже лежати,
Душі твій голос радить пошукати.
Не тут у цій трясовині з болота,
Де кожен думає, що ти сволота.
А ця трясовина затягує все далі.
На шию вішає гальмісів лиш коралі.
І ранок наступив, як то весна прийшла до хати,
Ходімо, друже, в путь душевну істину шукати.
Вона для тебе, ніби транс,
А то душі і тіла є баланс.
Вона є там, куди ми не зайшли,
А ми її шукали? Просто так пройшли.
Такі ваканти довго пам’ятати буду,
Пейзажу клубних лазерів я не забуду.
Прости, що висловився трохи препогано,
Зате ти зрозумів наскільки все загнано.
Шукай ключа не до поразків час:
Перемагай, радій, борися.
Життю радій. Ти просто ас.
Написав тобі вірша з білого чорнила,
Щоби у тобі життя розгорілося й ожило.
с. Підбрусинь. 2006 рік. Автор: Олег Гаврилевич.
ID:
664011
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 05.05.2016 10:44:09
© дата внесення змiн: 05.05.2016 10:46:42
автор: Oleg Gavrilevich
Вкажіть причину вашої скарги
|
