Аркуш паперу
на фортепіано,
що сліпо лежить
у сторонці німий,
непримітний нікому,
думками про тебе
легкою вуаллю
зі слів обдарую...
Для тебе єдиного,
котрий давно,
і так глибоко,
десь у моїй підсвідомості,
досі існує
й на мить не зникає –
світ розфарбую...
В барви неспокою
серця жіночого
в ті почуття неземні
та можливі в реальності,
теплих відтінків додам
та підсилю контраст
твого значення,
любий, для мене...
Не треба далеких,
чужих, непотрібних,
незваних, непроханих,
тих, що здавалось
була так закохана...
Вільна для тебе...
Тетяна Купрій, 2015.
