Усміхнена, як вранішня зоря,
Ховає сум на дні очей глибоких,
Вона йому гріхи свої звіря,
Даруючи сум’яття і неспокій.
Слова бринять у щирім каятті…
В чеканні неминучої розплати
Єдиного він прагне у житті –
Маленький срібний хрестик цілувати.
Звільняючи від ласої отрути,
Сплітаються в душі добро і зло…
Нічого не могло між ними бути,
Та щось-таки, та щось таки було.
Зітхає, не звабливо, просто так,
Його ж у жар кидає від бажання.
«О, Господи, молю, подай же знак:
Це пристрасть грішна чи святе кохання?..»
Думки вирують, та усе не ті,
Він слів ніяк не може підібрати
І мріє, як ніколи у житті,
На грудях в неї хрестик цілувати.
Звільняючи від ласої отрути,
Сплітаються в душі добро і зло…
Нічого не могло між ними бути,
Та щось-таки, та щось таки було.
