Ні в зґвалтуванні почуттів,
Ні в безперечності судів
Не розгориться пломінь стражденного мозку.
Лише самотність рознесе
Душі палаючі есе,
Розтопить камінь, наче шмат м’якого воску.
Забуті логіка і честь
З завалу схибнутих нашесть
Простягнуть, раптом, знов до світу схудлі руки.
Здригнеться звільнена земля,
Промовить голос іздалля:
„Вставай, твоєї німоти скінчились муки.”
Ні в марі любосних забав,
Ні в величі високих справ
Нам не знайти, на жаль, крім плісняви, нічого.
Ні, тільки слóва рвана мить
Пече, і плаче, і болить,
І тільки біль доводить сенс життя усього.