ЧАСТИНА ІІІ
Хітняк, перед наступними дископлясками, говорить Блатняку істину за його словами. Танці. Враження. Сутність побаченого. Роздуми і запитання у власному "Я".
- А знаєш, Блятняку, сучасність - це не повний прояв нації,
Яка, згорнувшися винтом, зазнала деградації.
Сучасність - то лише інтимні марення,
Це теми для осібного обжарення.
Ти ж деградуй, полковнику безчестя.
В твоїх словах я не знайшов для себе Еверестя.
Посидь ще трохи й згодом зрозумієш,
Як з вчинків власності дурієш.
Ось тут в глуші для тебе Еверестя,
Твої тут дублікати совісті і честі.
Я йшов - і знав куди іду,
Що станеться зі мною,
Зустрінуся з бідою на ходу.
Дух демонів сьогодні там витав,
Нових екстрімів від рабів жадав.
Пройшлися ми по стежці стадіону,
Сам вечір вже навіював мелодію притону.
Схилилась мовчки липа і берези,
Небо сичало, аби всі були тверезі.
Лампа світила близько, наче день останній
Навіював етюд природи ранній.
А молодь вся, як ті жуки-комахи
Злізалася на танці махом.
Мені не жаль отих старих дідів,
Які бухали й визивали гнів.
Мені лиш шкода тих маленьких лиць,
Яких поводив безум й дим п'яниць.
Уже спочатку їх життя побило,
А люди у селі хвалили.
Невже більше зайнятися нічим,
А нащо накладать на очі грим?
Для чого, друже, брешеш ти для мене,
Що тут усе, як рай, а все те згине.
Побродиш ти отак хай років десять,
Вони тебе облесливо попестять.
І зробишся, як той валяй,
Скоцюрбишся, як шапокляй.
А потім скажеш, що життя погане.
Ти зрозумій, воно завжди загнане.
Хоч ти й з дівчатами гуляєш десь у гай,
Чому й не пекло, а чому й не рай?
Розплющи очі, добре подивися,
Подумай тричі, а тоді несися
До вівтаря добра чи зла,
Чому стаєш відпущенням гріхів козла?
Чому тягнутися ще більше у болото,
Коли і так назвуть тебе сволота?
Так, Блатняку, у тому справа,
Що та чехня - твоя забава.
Чи просто то дурня без меж,
Що викрадає тебе теж?
Признаюсь, друже, ще для тебе,
Бо ти лиш вірний є у мене.
За тебе я ще поборюсь,
Бо просто так я не здаюсь...
Тим часом підійшли вже інші,
З привітом радості й гріха.
Маленькі хлопчики й дівчатка,
Неначе білі янголятка,
Скидалися, дубасять реп,
Щоб був пропав той ді-джей степ.
Мудріші світу цього тут,
Сиділи дивлячись у кут.
Були й такі, що на принаді
Вже роздягалися, як бляді.
Але про це писати сором,
Бо це назву я другим горем.
Не дискотека, а притон,
Закручений в пустий фантом.
Був вийшов раз на коридор
Та й тут чекав мене "позор".
Прийшли хлопаки, як бики,
Їх потягнуло на дівки.
І рушив далі на подвір'я,
Де блимало чиєсь "узгір’я".
Машини. Банки. І "бутилки",
Усіх наповнювали в жилку.
Народ гудів і веселився,
А згодом трохи не побився.
Але ж усі веселі й раді
Та я лиш став для них в заваді.
Бо думав був не так, як всі,
Побачило це небесі.
То я із того вже був радий,
Бо лиш один стояв в заваді,
Життя ж, як пар, скажу лиш, друже,
Пройде злетить і більш не буде.
Мені не шкода тебе нині,
Бо сам впинився на долині.
Гукнув, гребем додому, друже,
Та й голова болить аж дуже.
Та глянув ти на мене так,
Немов я справжній шапокляк.
Ну що ж, для себе розважайся -
Життя навчить, хоч і не кайся.
Неквапом рушив до дороги,
Минув усі тяжкі пороги.
Блатняк, неначебто, озвався,
І мовчки у кущах він здався.
А інший біля тачки, з боку,
З дівчиною стоїть нівроку.
Подався до сільськради хтось,
А хтось готовий, як той лось.
Музон дубасить, всі танцюють,
Солодкий смак собі гаптують.
Повітря вже вдихнув у груди
І сумно подививсь на юдів.
По-барабану їм, напевно,
Для чого ж я стремивсь даремно?
Хотів для них добро зробити,
Вони вже чухають побити.
Дружок проспиться, може, й ні
Та всеодно було мені.
Була диявольська то казка,
Де кожен був не в своїй масці.
Що говорити тут про гідність,
Про братську зліплену спорідність.
Що кожен сам творець себе,
Це так, але й мене гребе.
Не від біленької в "бутилці",
Що стрімко шарудить у жилці.
А від отої аморалі,
Що тут висить, як десь... коралі.
Й мандруючи під плотом далі,
Я йшов додому, йшов чимдалі
Від тих осатанілих вчинків,
Які гули, немов на ринку,
Горланять грізні продавці.
Усе, що думалось - забулось,
Усе в душі перевернулось.
Від тих коронних дископлясок,
Від мотоциклевих колясок,
Де оживала плідна лава
В якій жила своя «шалава».
Чомусь так кожен вихідний
Всі розважались, як один.
А в масці всіх дітей-п'яниць
Ховався демон без зіниць.
На щастя, брат якийсь озвався,
Напевно, він в кохані клявся
Для білолицої дівчини,
Що б з нею утекти в хатину.
Всіх помислів за раз замало,
Щоби обдуматись кагалом.
Дорога з ям і світлий місяць,
Мене чекали, щоб осмислить
Теорію свого життя.
Воно ж, мов дим, воно ж буття.
Холодні зорі з-попід хмари
Вже не шаліли від забави,
А блимали вогнем небес,
Чекаючи нових чудес.
Радіаційний вітер жалом
Кусав й чіплявсь нічним кошмаром.
Тяглась у даль нічна дорога,
Був в серці жаль, була й тривога.
Як можна з дурощів радіти,
А потім, як бомжам бродити?
Але ж вони отак і роблять:
Гуляють, п'ють, і себе "бомблять".
Своє нутро, свої вогні,
А істину ганьблять в вині.
Мені їх шкода, що ж зроблю?
Себе для них лиш погублю?
Хотів оце сказать для всіх,
Панове, знаєте, є гріх
І він в душі закам'янився.
А розум аж схмелів, зжмурився.
Не весь народ в житті правий,
Є більш розумний, й менш дурний.
Не я скажу вам, скаже Той,
Про кого говорив був Ной.
Та правим вухом залітало,
А лівим в чагарник тікало.
Мої слова для когось знані
Й висвітлюють для нього грані.
Для вас вони ж холодна крига,
І недобачена інтрига.
Холодний танців манівець
Він поведе всіх навпростець.
Через любов і люту вражду
І холод дикий й любу "жажду".
Колись побачать той квітник,
Де походив був садівник.
Здобути власную оселю
Й сидіти вихідні в прителях...
Чекати щастя, що знайде,
Повірте, так воно не йде.
Для чого в світі живете,
Коли його ви ганьбите?
Блатняк спочатку ще десь змився
І мідним тазиком накрився.
Бо начубасився, як рак,
Та знов хотів повзти в кабак.
А нація шаліла в танцях,
В паскудно-босих обніманцях,
Чекаючи нових думок,
Джеганячи свій стильний рок.
2006 рік. Автор: Олег Гаврилевич.
ID:
664255
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 06.05.2016 14:29:03
© дата внесення змiн: 06.05.2016 14:29:03
автор: Oleg Gavrilevich
Вкажіть причину вашої скарги
|
