ми ті
що кожного дня мріють утонути в мілководді
ми ті
що не встигли на поїзд у майбутнє і розтерзані під його колесами
ми ті
що не загартовані — забиті до півсмерті серпом і молотом
ми ті
що смердять алкоголем в найважливіші моменти життя
ми ті
що втікають від реальності щоб потім боляче об неї розбитись
ми ті
що стукотять ногами під столом відбиваючи ритм оскаженілої клавіатури
ми ті
що несуться брудними тамборами утікаючи геть від запавутинених багатоповерхівок-інкубаторів і запліснявілих облич глибоководних планктонів
ми ті
що в екстазі вилизують клітори світанковому сонцю і трахають мрії в піхві гірського зоряного неба
ми ті
що вичавлюють скляні тари стікаючи кров'ю прямо у водостік годуючи cобою стіни старезних міст
ми ті
що заполонили голими тілами усі бруківки і асфальти, бари і барні стійки, пивні кружки і пивні бочки і безкінечно трахаються в пустотах внутрішніх світів одне одного; облизують піт з ший і ніг; танцюють звиваючись у небі драконами, кольоровими іскрами еякулюючи над екстазованими тілами
ми ті
що в пустих кварталах оскаженіло сміються прокусуючи гострими різцями-посмішками загустілий простір ночі та з розширеними зіницями співають гімни будді й непізнаним дорогам дгарми
ми ті
що випалюють внутрішні світи сигаретами; викурюють стіни душних квартир і повзають навкарачки стелями в спробах екзорцизувати свою справжність із аморфного і нікчемного тіла й викинути свою ресентиментарну мерзотність в нічну застуджену вулицю
ми ті
що в подорожах нейронною мережею змогли язиками дістати до божого ануса й благословитись нейтринним потоком що розчавив нас розмазавши шматки капища мислеобразів залізницею тілесних станцій
ми ті
що зранку гаснуть і уночі спалахують, помирають в марковому тріпі облизуючи унітази, воскресають у довгих падіннях зі слизьких дахів, вилітають через вікно нахуй із сансари й досягають бодгі у момент фатального ляпаса вбогого асфальту по їбалу
ми ті
що стирають коліна об дороги автострад, вихором привидів нічного й денного автостопу зносяться з усіх земних путів в їбучу стратосферу де з її висоти смачно харкають накуреному ягве прямо в почервоніле око
ми ті
що горланять гасла в нічну закоханість; ридають в задимлених приміщеннях поміж п'яних бомжів та повій де зі стін посміхаються сумні очі письменників; розбивають кулаки об відображення у дзеркалах й намарно ночами намагаються докричатись в безодню пустки нутрощів
ми ті
що викинуті із потяга червоної зірки в брудну калюжу незалежності посеред чумних червів що сидять на голці ілюзорної свободи отруєні рудиментарними ідеями застиглих мертвих портретів в кабінетах хворих корумпованих істериків
ми ті
що цитують рядки класиків повзучи додому п'яними й обдовбаними
ми ті
що мовою солов'їною шепочуть непристойності шльондрам поки злягаються з ними
ми ті
що щасливі народитись в іржавих кайданах незалежності
ми ті
що на грудях з раннього дитинства носять тавро майбутнього нації
але ми ті
що народились без майбутнього
ми ті
що народились без нації.
___________________________________________________
*Присвята: Цеdri, Юлі Шнайдер, Наталі Котовській
