Ти болиш всередині і не губишся в спогадах,
Хоч і далеко, а наче чую мов підіймається по сходах.
Не забуваєшся, навіть після алкоголю,
Я зловживаю тебе і далі, по крові.
Я часто уявляю тебе на кріслі вітальні,
І ніби бачу що лежиш у спальні.
Примарою ходиш по моїй квартирі,
І ніяк, проклятий, з неї не згинеш.
Наче звично, дзвінок домофону,
А я і так, в чужих, чую твій голос.
Кидаюсь на перехожих, вдаюсь у розшук.
Яке божевілля, о Боже.
А подруги кажуть, що зовсім вже схибила,
Усіх називаю твоїм іменем.
І шукаю тільки на тебе схожих,
А ти лише ілюзія чогось хорошого.
