Коли душа мовчить, не вистачає слів їй на папері,
Коли ти вкотре закриваєш за коханням двері,
Цілуй дощі, вони ж бо в цьому світі найщиріші.
Дивись в дитячі очі, бо вони є найдобріші.
Коли душа ковтає всі слова, що ти писала досі,
Коли тобі здається, що люди душевно босі,
Пиши вірші, пиши думками і йди швидше далі,
Залиш у маковому полі всі буденні ці печалі.
Коли ти чуєш серце, що живе й росте щодень в тобі,
Коли ти знаєш, що найкраще треба бачити в собі,
Тоді живеш та йдеш щоби пройти найвищу із вершин,
Тоді ти не боїшся тих щоденних найжорстокіших лавин.