**
"Безпам’ятність"
Живе є тіло – розум вмер
Бур’ян-трава гниє байдужо
Поглинув простір час і стер
Нікчемні виміри недужі
І вічність мляво прийняла
Свої породження примхливі
Безкрая мить, одвічність тла
Думок, де зорі метушливі
Світи змішались – мла і дим
Із підпічку жахливі очі
Байдужість, розпач, страх і гнів
І день, застряглий серед ночі
Мов чорна злива дощова
Слова повільні і бурхливі
В живому тілі сон-трава
А розум в сутінках, в могилі…
Десь, на горбочку, сірий пес
На місяць виє, а не лає
І зорі сиплються з небес
Бажань ніхто і не згадає… 110616
