* Т.: оспівати б вуста твої величчю ліри Гомера!
– Питай мене: «Що коштує тепер
мій поцілунок?!.» – Відповім: «Помер
би сто разів, і тисячу – за те,
щоб оспівав нектар цих вуст Гомер!»
* М.: то Бескиди очам дарували цих чарів безодню?
Ви з розуму зводите всіх, хто хоч раз вас побачив, невірну!
Бентежите серце і сни мої… Без оченяток наївних
Нестерпне життя! – Так, який
сенс красивою, юною бути
І не змушувать падать до ніг, і від вас шаленіти, царівно?!
* ...: хай сріблить коси час, тобі ж і в п’ятдесят
буть сонцем днів моїх, ростити цвіт для нас!
Нехай летять роки!.. – а ти
цвітеш, струнка й красива,
І всіх троянд земних в тобі духмяність, чари й сила.
І чи по праву цю красу я заховаю в дім свій? –
Тож квітни, жінко мрій моїх, і не зважай, що сива!
* В.: не вірую, та вами помолюся…
Поклоніння, молитва і рук вознесіння до бога
Так ніколи й не стали потребою серця мого,
Як і віра у рай; але ваші земнії дороги
Хай освятять мій шлях і позвуть на дороги Його.
***
