на розпутті ти мене застукав
слухай серце своє сказав
і розчинився в повітрі
я йшла темною дорогою
у невідомому напрямку
страх відступив
бо вкінці мав бути ти
навпомацки крізь все життя
так легше йти, як знаєш, що чекають
і крок за кроком в небуття
такі жадані твої обійми
багато гуль і синяків набила
помилок на руках не зрахувать
одне, що вберегло - червона нитка
яку мені ти пов'язав
як мій старий любимий светр
тримав тепло, не відпускав
і огортав, ніби втрачав
любив, так ніби все востаннє
обіцянок мені ти не давав
а може там, отам тебе нема?
і це лиш витвір моєї уяви?
та хай і так,
бо як закрию очі
сотні зірок освічують шлях
і ти біля мене кожної ночі