Ти знаєш, ці вірші живуть у мені не дарма,
Помалу щоразу в мені вибудовують мури.
Я кожного року себе будувала сама,
І досі ніхто ще не вносив свої коректури.
Ти знаєш, ці вірші все більше і більше болять,
І серце випалюють терпко-гіркими рядками.
Чому не писала? Боялася своїх розп’ять,
Бо гірше не вдарять, ніж я себе цими рядками.
Ти знаєш, ця рима руйнує усталений ритм,
Ламає поставлені межі, пече до живого,
Але, якщо глянути в світлі перфектності призм,
То кожна руйнація – створення чогось нового.
Ти бачиш, мій мозок мені залишає рядки,
І знову куплет відриває шматочками серця.
Та я не зупинюсь, бо в кожному слові є ти,
І кожен твій дотик новими віршами озветься.
15.02.2016 р.
Прекрасний майстерний вірш! 
