|
Ось знов пітьма… малюю ночі…
І гризь* в душі: невже наврочив
мене якийсь відьмак, чи відьма,
що зазира у мої вікна,
і жабу у дворі кидає,
бо непокірну мене знає?
Бо треба ж так мене дурманить,
що в Янгола не все я взнала,
і облизня за те піймала…й -
прожогом - в світ, в поля, і в місто -
бігцем, як лань, в оселю істин,
бо що то є, - що гармонічно?
Є день, що сяйвом в душу, вічі,
хоча й не так щоб словом вічним…
Є також ніч, що требу просить,
і каже: зупинись, бо досить,
продумай ніжно про усе,
що нам життя, як дань, несе…
...і про Ліліт, Адама, Єву -
чому їх трьох створило небо?
Чому у Єви є противник –
така ж бо жінка - непокірна?
Палає: грішна, зла, жорстока,
хоча і гарна, волоока…
Чому…?Яка різниця, браття?
Одна - комусь, а інша - брАть щоб…
Ліліт - вогонь, а Єва - служить,
і світ в долонях ніжить...тужить…
Питань – несила навіть слухать!
Невже у небо, в зорі стукать?
...питання є...а відповісти
несила...жду я з неба звістки...
*Гризь - гриз
тут - душевна ломота
Чи впали людям зорі з неба
з часів далеких, від Едема?
Спокута, кара, чи наруга –
від чорта, Бога, карми, друга?
У схованки загрались дивні
у сяйві Муз - святих, невинних…
А за лаштунками реалій –
трагедій, пошесті немало…
Солодкогласії піїти,
такі яскраві, як ті квіти –
створили світ прикрас, іллюзій,
живуть де німфи, діви, музи…
Бува - фальшивим сяйвом гріє,
піїт живе в нім, марить, мріє…
Весна його – в вінку кохання,
зима - Наама, осінь – Талія…
Із під пера його і фей –
явився світ… З його алей–
пітьма зника...і цвіт лілей
повздовж алей - як оторочка,
світам, які пророчі.........
ID:
673448
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 20.06.2016 13:33:44
© дата внесення змiн: 28.02.2017 02:55:05
автор: norma Ardeko
Вкажіть причину вашої скарги
|
