Є щось набагато страшніше за усі ці перестороги,
За втрати, які відходять, за здобутки,
Які не можна забути,
За усі перемоги,
Бо врешті тільки любов
Залишається в нас найдовше,
І врешті тільки любові
Так не хочеться оминути.
Тому хай тече кожна ріка, кожна із течій рік,
Хай дерева вплітаються у їх водянисте
Тіло,
Як часом у жінку вплітається чоловік,
Як рідко жінка вплітається в чоловіка.
По тому хай мокнуть вузли,
Хай кріпиться їх поміст,
Хай змінюється їхня доба
Із осінньої
На безперервну,
І перейменовуючи міста,
Або хоча б деякі з міст,
Наповнювати їх змістом,
Наповнювати їх серцем.
І куди б не піти – то не менше сотні доріг,
Сотні шансів померти
І сотні шансів забути,
Все завжди починається з рік:
Спочатку тривають любові,
По тому тривають розлуки.