Мої ви милі земляки, чому живете у скорботі?
Де ваші древні славні кроки?
Чому кохаєтесь в підлоті?
Чому на себе кам’яні кладете гори ви словами?
Чому всі ходите в пітьмі кохаючись із ворогами?
Із златом, сріблом і в багні з своїми чорними думками.
Залишитесь собі одні на пару разом з долярами.
Та й ті не вічні і хиткі вас вже зробили жебраками,
і ви так тлієте в вогні, дурними живете рабами.
Та й ніби вчились ви як всі , чужими тішились словами,
читали мудрі ви рядки разом із злими чужаками.
Взяли собі чужі думки не бачучи поміж крапками
криваві рани і біди…
