Навіщо, люди, серце Вам?
Воно болить, воно тривожить.
Що раз питає про святе,
Та разом з совістю гризе.
Навіщо, в людях є сумління?
Думок бунти, та те свавілля,
Що в почуттях хитає край
Принишк к кутку… не виглядай.
Навіщо знати, як живеться…
За нами послух лиш женеться,
Що ми подобою до Бога,
Та три персти в живіт та лоба.
Питався я серед святих,
Шо грілись в полум’ї, та тих
Що лоба стерли у ікони.
Хіба не чули Ви прокльони?
Хіба не чули, що шепочуть
Ікони, по церквах пророчих.
Навіщо, люди, серце Вам?
Коли сльозою вкритий шрам.
Оті рубці, ота біда…
Та тільки сповідь, що свята.
Розмови з Богом, у церквах?
Навіщо людям віра в страх?
Чому боїмся правду знати?
Чи є уміння тільки брати?
А на віддачу… то нема
Навіщо люди Вам слова?
Слова до Бога, предків доля,
Що заповіли славу, волю.
Слова до тих, хто ще живе
До тих, хто вірить у святе.
Що серце нам іще потрібне
Хоча, буває, що не видно.
Що кров у бруді не загрузла.
Та душі іще не пусто.
