Десь у вітті сумує пташина,
Інша, плаче немов, іздаля.
Засвистів би мені, соловейку,
Душа б слухала, ніби маля.
Закувала б, зозуленько, де ти?
Про майбутні щасливії дні.
...Чому хочеться чути їх в серпні?
Вони тут були ще навесні...
Розлилася скрізь туга зелена,
Лист чекає осінніх тривог.
Небо синє далеке, безмежне
Й плете сонце з проміння вінок.
Дятлик стукає голосно й чисто,
Вправно справу він робить свою...
Всі думки в лісі,наче молитва,
В якій прощення завжди молю.
Бо гріхи і мої, і чужії
На шматки рвуть небесну блакить...
І зникають ліси віковії,
Ріки сохнуть...І серце болить...
Знов співає у вітті пташина,
Тужно думи зриває мої.
Сум буває часом без причини...
Заспокоїть ліс й без солов'їв...
Нищать ліси віковії,
Ріки сохнуть...І серце болить.
Та не розуміють люди лихії,
Що сук ріжуть на якому їх .... сидить.
Немає уже тут ні ворони, ні сороки, ані жаби.
Жах!
zazemlena відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
