Про що ти думаєш, дівчино із книгарні,
Коли мокрі яблука котяться вулицею Коперника?
До чого прикутий твій сутінковий зір?
Про що за твоєю спиною шепчуться бабці базарні,
І що ніколи не скаже тобі кишенькове люстерко?
Це правда, що вікна твоєї кухні виходять на монастир?
Що мучить тебе ночами у хостелі чи квартирі,
В яку ти приходиш, сповнена небайдужості,
Але де ніхто не буде терпіти спів?
Пісні застрягають у горлі мішенями тиру,
Осінній меланхолії якраз вистачає влучності,
Аби наполохати в пам'яті заспаних голубів.
Музики на вулиці грають надтріснуті п'єси,
Яким ти присвячуєш кожну осінню п'ятницю,
І звуки твоєї ходи з альфальту творять паркет.
Книгарню замкнувши, закинувшись M&M's-ом,
Ти абстрагуєшся від столичного пафосу,
І яблука перекочуються між фільтрами сигарет.
Дніпро порятує від спеки та недолугих коханців,
Блукай у його заплавах і запахах,
Він дасть тобі необхідний банальний час.
До дня, коли твоїх випадково торкнеться пальців
Трамвайний касир - і цей несподіваний замах
Звібрує твоєю шкірою, немов майстровий контрабас.
Тяжка й затяжна депресія після літа -
Хороший привід купити німецьку гармоніку,
Навчитись видобувати колір із металевих фарб.
О дівчино із книгарні, зіграй мені, неофіту,
Якусь незатійливо теплу історію,
Я буду її носити під серцем як найцінніший скарб.
P.S. Повсякденність дозволяє забути про високе, але високе ніколи не забуває про повсякденність.
