Та що мені зараз лишається, лише вдихати тебе у груди
І видихати разом з густим димом твоє таке рідне ім'я.
Уже зрозуміло, що нас ніколи більше не буде,
Що назавжди лише окремо залишилися ти і я.
Ти повертаєш при зустрічі голову в іншу сторону.
І не читаєш віршів присвячених, як завжди, тільки тобі.
Ми з тобою тепер в різних світах з різними мовами.
Але ти і надалі затишно живеш у моїй голові.
Ти безапеляційно і легко викинув мене з свого життя.
І від розуміння цього образа і біль не мають ніяких меж
Ти, напевно, просто убив у собі до мене усі почуття... Та ...
Викинути з голови може і вийде, але з пам'яті не зітреш...
