Стомлені очі, і лагідний погляд у небо,
Завжди чекає додому своїх ластів'ят.
Діти усі розлетілися по-світу далеко,
Може забули дорогу додому, назад.
Мати чекає, руки схиливши в молитві,
Молиться Богу, щоденно за своїх дітей.
А діти далеко, і рідко навідують матір,
І забувають стежину до рідних дверей.
Мамо пробач, що так рано я стала доросла,
І полетіла далеко, покинувши рідне гніздо.
Рвалась в доросле життя безоглядно,
Що на стежині додому терня зросло.
Була мала, і не раз тобі краялось серце,
Бо коли плакала я то боліло тебе,
Руки твої завжди теплі, і пахнули хлібом,
Я і не думала, що все так скоро мине...
Мамо пробач ! За всі сльози твої мимоволі,
Впилась сповна,ти в житті гіркоту полину.
Маю свободу, та ніби і досі в неволі,
Лиш молитви помогли піднестись в висоту.
Мамо пробач! За усі ті недоспані ночі,
Як над колискою ти нам співала пісні.
Стомлені руки твої колихали щоночі,
Ти найдорожча людина на цілій землі.....
Мамо пробач! За весь біль що тобі я завдала,
За сивину, що з роками у коси вплела.
І за красу, що усю для дітей ти віддала,
Щастя і долю для нас рушником простягла.
Не забувайте батьків, поки є ще живими,
Поки стежина додому ще не заросла.
Ба найтепліше на світі в батьківському домі,
Бо найдорожча батьківська любов, буде вічно жива......
P.S. Цінуйте і любіть тих, хто вам дав життя,
Хто ночей не спав, щоб ви були здорові.
Бо є на світі ті хто вірить у дива,
А так і не відчув батьківської любові....
НАДІЯ КИШЕНЯ 18.09.2016.
