У краї, де музики грають,
Живу неначе уві сні,
Чому несамовита? Бо кохаю
В серпневі,теплом сповиті дні.
Почуття розлуки подумки вирує,
Затьмарюючи ясную блакить,
Він саме той, хто мої крила відбудує
І разом до Едему полетить.
До потяга одна хвилина,
Як одна пустка в небуття,
Не вірю, що за мить туди полину,
Де не чувалося іще музик життя.
Де серце, крижана, мерзенна глиба,
Не вчується від подиху стрімких вітрів,
Тоді ніхто вже на плаву її не втрима,
А пройде поряд, приховуючи лютий гнів.
Знайомі кроки на платформі відчуваю,
А час усе минає в сизій далині,
Чому замріяна? Без пам'яті кохаю
В серпневі, теплом сповиті дні.