Далекий край – глухе серцебиття,
Ось так, по суті, пройдено півсвіту,
Дорога довжиною в півжиття...
Садили квіти – рвали їх не діти,
Здається нелогічним все буття.
У будяках дорога щось додому,
В сусіди по всім тілі чиряки…
Ще б підстелити тут і там солому,
Чомусь усе виходить навпаки:
Шукають виправдань --хвороби, втома...
Невже, як в Гойї, зір так почорнів,
Чи спечений згорілою душею?
Чи, може, той, хто поруч, очманів –
Погордливо вперед брехні стернею,
Підніжку – в злобі, підло – стусанів…
Добро та зло змінилися в об’ємі!
Віки вже – в лапах тих фатальних змін!
І, як гриби, вискакують дилеми,
І не шукають в інтернеті ЗМІ,
Вариться кожен у соку своєму…
Не вирішити зміною лиш мін
Духовності існуючу проблему.
24 вересня 2016
(с) Валентина Гуменюк
