Ніколи не любила осені прихід,
Бо ностальгії в серці залишався слід
Усе навколо хмурно опадало,
І теплий цвіт зухвало розкидало
Ці буйні хмари і холодний дощ,
В обійми брали сотні площ,
Калюжі сірі і брудне взуття
Немов кидали настрій у сміття
Та якось раптом і в один момент
Відкрила ясно очі і побачила фрагмент,
Як лагідно летять барвисті листя,
Та й хмари зовсім не кипіли злістю
Калюжі мило віддзеркалювали стан,
І трішки загадки навіював туман,
А краплі неба, ритмами змивали гнів,
Лиш залишалось слухати цей ритм,
що заміняв багато зайвих слів…
Яка краса,-яке життя,
Нарешті і мені ця осінь, зробила відкриття
І не потрібно зайвих парасоль…
Дозволь на повну ,бувши навіть мокрим ,
зламати суму й прикрощам пароль!
