Старезні замкові мури,
Потоки руді на ній,
І небо якесь похмуре,
Де хмари біжать, як стрій.
Добротні стоять ворота,
Відкрити було їх – зась,
Впирались взводи і роти,
Та брама їм не здалась.
Збиралась орда на мури,
Стікала смола і кров,
Пліч-о-пліч козак і джура,
Ніхто таких не зборов.
І вистояв не скорився,
Багато-багато літ,
Хоч потом і кров’ю вмився,
Лишив історичний слід.
Із Любарта замку вічно,
Злітатиме сокіл ввись,
І всі сторінки трагічні,
Болітимуть, як колись.
На древніх замкових мурах,
На кожній цеглині кров,
Пролив тут козак і джура,
Та ворог їх не зборов.
І хай пам’ятає ворог -
Непрошені чужаки,
Сухий бережемо порох,
Бо є в нас ще козаки!
Віталію, твір чудовий, а останню строфу міняти не слід було. Вдумайтесь:
І хай пам’ятає ворог -
Непрошені чужаки,
Сухий бережемо порох,
Бо є в нас ще вороги!
Ворог пам'ятає, що є в нас ще вороги. Вам вирішувати, звичайно!
Йой,багато в нас ще ворогів!!!Історичні події гарно описали! 
