"...я вирішила скинути вбрання..."
/ Єлена Дорофієвська,
Стокгольмський синдром/
Не зрозуміть, не знать як назовУ -
оту себе, що «начебто» і «нащось»...
До тих глибин, що знищать мілину,
іду шляхом, якого назва:«Знати б...»
Одкрить лице: сумирне, потайне,
і оглядать світи з тобою, милий,
і най той світ змалює і мене,
зігріє душу і запалить тіло…
Нащо дано людині стільки рис,
за що кохають так, що не до друку,
і ладні з скель летіти долі, вниз,
і ладні падать у безодню смутку?
Я вирішила скинути вбрання (с)
нехай побачить світ мене такою,
якою не булА - звичайна - я,
бо начебто дружила з головою…
Бо повсякдень була я ледь жива,
та обпалив вогнем вербальний кратер…
Я вирішила скинути вбрання…(с)
Себе…і світ глибинно пізнавати…
Я вирішила скинути вбрання…
Під ним похрестники: душа і тіло,
та на Землі мені суддів нема,
бо я завжди у небеса летіла…
і то добре! 
