Я тебе проводжав і щораз, як востаннє…,
вокзали стрічали тебе й аеропорти…
Мої сльозоточили ранки і рани,
ти розчинилась в повітрі безповоротно…
Моя осінь для тебе чужа і далека,
і світло моє, що палало – погасло…
Знаєш, мені вже не хочеться вмерти,
тільки зліва у грудях поболює часом…
Тільки дні ще нагадують спільне щось, наше,
вулиці міста мого тебе ще чекають…
Я навчився жити без тебе інакше,
ще більш не любить аеропорти й вокзали…
