Мені так часто снився хліб.
Не з голоду, бо на пекарні
Був біля печі я не рік,
Були часи ті славні.
Піджарий, з глянцем, запашний,
В руках ще був гарячий.
Такі солодкі були сни,
Як пекар, я їх часто бачив.
А ще свою бабусю пригадав,
Їй також снився хліб... У 33-тім...
Її я слухав і уявляв
Голодомор на рідних землях.
Пилип Чередніченко був дяком,
Дзвонив у дзвони він на свято,
Читав псалми всім за столом,
Як люди сходились до хати.
А потім стихло... Мертва тиша
І мертві тихо так лежать,
На лавах братики й сестрички,
Із печі ти не можеш встать.
Все тіло спухло, але ні болю,
Ні голоду дівча не відчува.
І реквієм гуділи дзвони
Та хор небесний заспівав.
Бив тато в дзвони і в ушах дзвеніло,
Здавалось, що душа летіла.
Раділа вбогая святковим співом:
Великдень! Це Пасха! Світле Воскресіння!
А може, це воскресіння мертвих і живих?
Гуділи дзвони, а потім... Заскрипіли
Так жалібно і кволо-тихо;
У хату двері відчинились:
Об'їздчиків принесло якесь лихо.
І ти прокинулась. Сказати щось несила,
Язик у роті геть розпух,
Губами тільки ворушила,
Нечутно навіть і ні звук.
Тіла холодні позбирали,
Із хати повиносили усіх.
Вже повний драбиняк наклали,
А тебе зверху - на мертвих, неживих.
Поїхали. І ти дивилася угору
Очами синіми у неба синь.
Не чутно вже пасхальні дзвони
І так хотілося ще жить.
Розширені зіниці зорили в небо,
Від хмари і до хмари зір блукав.
Шукала Бога: "Боже! Де Ти? Де Ти?
Я хочу жить, не хочу помирать".
Приїхали. Тут за селом велика яма,
Зняли тебе напівживу
І потьмянілими очами
Вдивлялась ти крізь пелену.
У ямі майже все село лежить,
Десь знизу там є мама й тато,
Великою сім'я була колись:
Наверх складають три сестри, два брата.
В одного совість пробудилась,
Мовчати вже було несила.
"Послухай, тут Пилипові усі,
Одна ця Настя залишилась".
Нахмуривсь другий, зарипів зубами:
"А що ж ми будемо робити?
Раніш вкидали всіх до ями,
А де тепер її подіти?"
Та згодились і на бригадний стан,
Завезли бідну сиротину.
Колгосп для тебе рідним став,
По краплі годували, як малу дитину.
І виходили! А як хотілось хліба!
Шматочок тільки видавали.
Тобі хліб снився, ти ним снила.
Ось так моя бабуся виживала.
Тобі тринадцятий минало,
Бо десь з двадцятого була,
Приблизно, метрики не мала,
Бо все село повимирало.
Мені тринадцятий минало,
Бабусі було сімдесят.
Її слова запам'ятались:
"Не дай вам, Боже, голодовку знать".
Мені так часто снився хліб.
Шкода, що більше снів таких не має.
Не дай же, Господи, повік,
Про хліб із голоду нам марить.
Дай хліб щоденний на столи
У всі оселі в нашім краї,
Прозріння, Господи, пішли
Щоб люди всі Тебе пізнали.
Святого хліба дай батькам
І діточкам, і сиротині.
Даруй добро щоденно нам,
Щасливі сни і небо синє,
І кращу долю неньці-Україні!
07.12.2005
Прозріння, Господи, пішли
Щоб люди всі Тебе пізнали.
Святого хліба дай батькам
І діточкам, і сиротині.
Даруй добро щоденно нам,
Щасливі сни і небо синє,
І кращу долю неньці-Україні!
Спасибі за Правду і Пам'ять!
Дякую,пані Світлано,за підтримку!Нас об'єднує пам'ть та біль...Моя бабуся родом із Київщини,Сквирський район.Які там чорноземи!Сьогодні збирають понад 100 центнерів з гектару!Це рекордні врожаї в Україні.Молімось за Україну !
Дякую,Ірино!Саме так-болить...Якщо болить ,то це значить що є совість,не спалена ,не продана ,не виміняна на земні блага.Болить -значить пам'ятаємо і любимо .Молімося за Україну!
