76. СЬОМЕ ЖИТТЯ. Початок. 1.
07.11.2016* 20:20
Давно я так жорстко і довго не хворів простудою, хоча все і вписалося у вираз: «Простуда - така хвороба, яка проходить за тиждень, якщо її не лікувати і за 7 днів, якщо її лікувати,» За цей час багато подій промайнуло в моєму житті та в житті моїх синів, але «повернемося до наших баранів».
Той рік, 2005, пройшов у нас під знаменом вступу Світозара до Республіканської середньої художньої школи. Він закінчував 4 –й клас, в Школу приймали з 5-го класу, то часу до вступних іспитів ще було вдосталь. Тому ми ретельно продовжували вже побудовану раніше схему життя: тренування фехтувальні і сауна – все по два рази на тиждень, а по суботам і неділям Світозар брав уроки у професійного художника. Ми з Дарієм відводили Світозара на заняття, а через дві години забирали його і їхали додому. Дома обов’язково якась майже святкова їжа.
Як правило ці дві години ми з Дарієм проводили у мене на роботі в моєму кабінеті (Ха! Як не як, а я був головним архітектором і мав свій власний кабінет!). Врізався в пам'ять один такий день.
Січень. Був чудовий зимовий день: сніг лежав на землі чистий, білий, пушистий, мороз був легкий і світило сонце на безхмарному небі. Ми пройшли паркову зону Дитячої залізниці, яка примикає до Художньої Школи, перейшли вулицю і йшли по перпендикулярній вуличці. На ній знаходиться праворуч промислова забудова, а ліворуч гарний сквер. І раптом Дарій сказав:
- Дивись, який красивий день! Давай вірш з тобою зробимо.
- Як?
- Ти кажеш і я кажу, і буде вірш.
- Згода.
І от що з цього вийшло:
Дарій: Сніг кружляє,
На Землю падає,
Я: Душа болить,
Дарій: А серце – радує.
Ворона чорна
Я: На білий сніг
Дарій: Карбує соромно
Сліди від ніг.
Зимовий гриб,
Тополі стовбур,
Я: Я вже охрип,
Природа – бовдур.
- Що ти кажеш, тато! Природа не бовдур! Треба шукати інше слово!
Мій син тоді почав писати вірші, а було йому тоді 8 років.
Я досі здивований що тоді відчував щастя, незважаючи на те, що усвідомлював свою ущербність, адже в мені вже глибоко укоренилося розуміння, що Людина є Чоловік плюс Жінка, так мене Вчили весь час. Напевно таке відчуття у мене було тому, що я почав майже обожнювати своїх синів. Та Загроза Ущербу, про яку я весь час знав, почала проявляться.
Дарій вчився в 2 класі Початкової школи при садочку, в якій раніше ходив разом із Світозаром. В один день він передав мені записку від своєї вчительки з проханням обов’язково негайно прийти до неї на кінець уроків.
- Щось трапилося, сину? Ти нашкодив?
- Ні. Я не знаю чого тебе викликає вчителька.
Прийшов.
Вчителька закінчила останній урок, відпустила всіх дітей додому, попросила Дарія почекати в рекреації, а тоді протягнула мені декілька зошитів зі ловами:
- Це зошити вашого сина. Подивиться їх з кінця.
Я почав листати сторінки зошитів і ошелешив: вони були заповнені кошмарними малюнками, де головними героями були потворні жінки з усіма анатомічними деталями, але рогаті, хвостаті та кликасті.
- Я звернула увагу на те, що Дарій на уроці весь час щось малює. Підійшла і забрала ці зошити. А цей малюнок був зроблений окремо.
Я взяв малюнок і серце моє занило.
На малюнку стояла жінка в платі, але з усіма анатомічними деталями, правда соски у неї були у вигляді пазурів, обличчя – жахлива маска потвори, внизу підпис: «мама». Поряд з нею стоїть чоловік в костюмі, нормальний, в тіло якого по діагоналі з правого плеча та до лівої частини встромлений меч, кінець його сторчить із тіла, підпис: «тато». Над ними в якості ангела літає жінка-потвора з крилами, підпис: «донька».
- Вам треба негайно звернутися до дитячого психолога! Ви же знаєте, що в садочку дівчата так і вилися навколо Дарія, а зараз він став брутальним з ними.
Я звернувся до дитячого психолога. Ми прийшли по рекомендації до неї додому і вона запропонувала Дарію кольоровими олівцями намалювати що завгодно - на підлозі був чистий білий аркуш і розсипані олівці. Коли Дарій зробив малюнок, вона взяла його і ми вийшли на кухню.
- Ну що, тато. Мене цікавило які кольори вибере ваш син для малювання. Він вибрав: чорний, темно-синій, темно-коричневий. Це відображає стан його психіки зараз. У нього глибока психічна травма! Не говорить йому це. Я зараз розкажу що треба вам робити і прийдете до мене через місяць.
Через місяць він вже малював олівцями різного кольору, але не виключно радісними, теплими.
Я тоді дуже боявся, що у сина буде закріплена ненависть до жінки. Тепер можу сказати, що це не відбулося, слава Богу, але певна ущербність є, та про неї буде розмова у свій час.
Іспити Світозар здав і по конкурсу був прийнятий в 5-й клас Художки. Мої радості не було межі. Треба було здати вступні гроші в розмірі 100 гривень, я здав 200.
Влітку ми були на Дачі – чисте повітря, проста їжа, річка Ірпінь та ліс з грибами за ним. Але мені час від часу ставало тяжко, то мій брат Валентин придумував різноманітні «забави». Саме так почав мене агітувати прийти на засідання поетичного клубу, членом якого він був вже багато років. І я дав згоду. А там відбулося навіть для мене неочікуване.
У великому залі стояв великий овальний стіл, а за ним біля двадцяти людей різного віку, статі та достатку, різних професій – їх об’єднувала Поезія. Коли хтось з’являвся новий, то він приходив по рекомендації когось із членів Клубу і повинен був розпочати засідання своїми творами. Віршів у мене вже було багато, але я жодного не пам’ятав. То після того, як мене Валентин представив товариству, я вибачився, що не знав їх традицію і не приніс свої вірші, а замість цього запропонував їм взяти участь в експерименті: я буду розповідати про суть творчості кожного із них.
Кажу це і дивуюсь: нічого подібного раніше не робив і до цієї митті не знав, що таке можливе. Але мене вже несло!
Я дивися на людину і стисло давав характеристику його творчості. Чому я так говорив – не розумів, просто інформація із мене виливалася автоматично, тільки я кинув погляд на людину. Успіх був шалений! Вони всі один одного знали, а тут приходить невідома людина і починає розказувати таке про кожного з них, що сходиться з їх знаннями і навіть розкриває те, що всі інші не знали!
На наступне засідання я вже приніс свої вірші і декілька разів був присутній на засіданнях Клубу, але далі мене засмоктав побут.
ID:
699219
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.11.2016 21:50:45
© дата внесення змiн: 07.11.2016 21:50:45
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
Завтра продовжу, бо сьогодні - листування. 
