Іде собі й прокльоном шиє
Отих, які проходять повз,
Аж сніг, здається, зеленіє
Від тих словесних лютих поз.
Іде, таврована злобою,
Розпльовує своє гниття.
І той прокльон в чиєсь життя
Впускає вірус перегною.
Сьогодні я таку зустріла.
Цей погляд душу різонув,
Пащеку чорну як відкрила:
"А щоб тобі!!!" — прокльон рвонув.
А щоб тобі... І я завмерла...
За що?!!! І звідки стільки зла?
Її ж від злоби так розперло!!!
Чи її мати прокляла?!!!
"А щоб тобі..." І я собі
Тихцем молитву прочитала,
У Бога світла попрохала,
Аби відмилася душа
Від того вірусного зла.
Не дай нам, Боже, у народі
Таких пащек і чорноротих.
