Летять роки, всі сповнені зітхання,
Повалені в снігу, відкриті до вагання,
Встають віки, лишаються питання...
Але в душі не замовкають дорікання...
Чи ж є у цьому зміст, в душі повстання!
Пройшли мільйони років хмарноцвіттям
Життя мінялось крізь кожне століття
З'являлись і зникали люди знов,
А що вони несли у світ? Любов?
А день минає, як й тисячоліття,
У пилі й смороді нове століття,
У довгих муках оживає людство знов,
А що ж нестиме далі? Чи любов?
Багато втрат, сумнющої печалі,
Коли втрачаєш всіх, цей сум тебе вбиває,
Чи хочеться тут відродитись знов?
А що тримає в світі цім? Любов?
Як сон, сніги розтали, темно в травах,
Ростуть й зникають новії держави,
А люди все ж воюють знов і знов?
Де в світі є добро? Де є любов?
Якщо і варто ще на світі жити,
То мабуть лиш аби цей світ змінити,
Ми всі зникати будем знов і знов,
Але не зникне в світі більш любов!
Чудово. Хай з нами завжди буде лише любов! 
