щовечора тебе кличе на рандеву
велика ведмедиця
бо вже давно у твоїх косах
звили гнізда розхристані вітри
а вони вибирають найвищих
таких що здатні
ліпити сніжки із хмар
і будувати повітряні замки
тих хто не страшиться нічого
окрім цукру у чашці чаю
на дні шостої години
цікавість не одну варвару згубила
але твій ніс і досі при тобі
бо як же ти без нього
смакуватимеш запахом вишень
і зоряних ночей
щастя живе на дні твої очей
разом із рибами
не дай неводу
спіймати їх і себе
