В білосніжнім мареві садів
Юнка-вишня квітла дивоцвітом.
Клен щораз наймав їй хор хрущів -
Ревно не хотів ділить зі світом.
Вітерець із нею пустував,
Пестив ніжно зелен-віт щоднини
І промінчик сонця загравав -
Цвіт леліяв ясної години.
Якось випадковий вітровій
Налетів на вишню-наречену,
Цілував нахабно снігоцвіт,
Розкуйовдив зачіску зелену.
Клен суворо гіллям зашумів:
"Гей,нахабо!: Нумо до двобою!:
Це моя кохана!: Зрозумів?:
В мить я зараз справлюся з тобою!"
Вітер по гілках залопотів,
Небажаючи із кленом знатись,
Та й полинув в дивний світ садів
З яблуневим цвітом цілуватись.