А що мені твої меридіани,
Я так далеко, що й, здається, звик.
Ми всі в своїх вже загубились справах.
Ми всі забули радісну ту мить.
Коли прощання спокій негамовний
Втамує щирість світлої душі,
Пройдуть роки, і на нові простори
Вже замість нас новий хтось поспішить.
І розум в смутку тихої задуми,
І шепчуть щось ті нездійсненні сни.
Я був з тобою і я завжди буду,
Мов перший промінь ранньої весни.
І тихо-тихо, може й на світанку,
Або під сяйвом дивної зорі
Я просто попрошу тебе востаннє
Хоч спомином приснитися мені.