Наповнять сльозами провалля несказаних слів. Деякі так важко сказати. Деякі неможливо. Для деяких запізно.
І очі наповнюються провиною, що не виплакана хлюпоче через провалля слів, що вже втонули. Та мосту немає.
Хто збудує човна через те море? Хто схоче дивитися в глибини тієї провини, яку не здолати?
Тільки самотність. І тиша. Слова вже не зарадять. Діяти? Час давно минув. Сміливості не залишилося. Втопилася.
Все одно розхлюпується, по вінця повне море. Куди вже більше?
Висушити його, та не наповнити звуками. Час завмирає миттю втраченою. Жаль. Як жаль.
Тільки очі чомусь ще дивляться у світ. Жадібно всотують світло. Та не розвіють темряви.
Невже справді не виправити?
