Приходять часом дні, коли здається,
що вже немає сил і згас порив.
І що рука ніколи не здійметься,
щоб підкорити звуків плин і ритм...
А музика, як дим в повітрі тане,
і сподівання - марнота марнот.
І лише пустота за нотним станом,
навіки оніміли вісім нот.
Та Божий дар, як іскра в попелищі,
роздмухана вітрами почуттів,
запалить знову, поведе, покличе
творити новий, благодатний спів.
І білими крильми взметнуться руки
над метушнею днів, дрібних турбот,
підкорені гармонією звуків,
полинуть, наче з неземних висот!
Ці руки мають магію єднання
в єдине ціле різних голосів.
Шліфують, наче діаманта грані,
нове творіння з музики і слів.
Нехай вони ніколи не пізнають
ні втоми, ні земних розчарувань.
І квітами пісенного розмаю
цвітуть надії нових починань.
дуже гарно!
