Підсніжник вгору пне важкого мертвого листа,
Бджола-самітниця сумує на квітині,
На кольори сумні сповзає непоборна тінь -
Торішнє листя вдруге мре від тіні.
Така весна -
Сумна-сумна.
І день такий -
Сумний-сумний.
Не бачу ні краси, ні кольорів,
Чужі обличчя носять некрасиві люди,
Так сумно, що і сонце не ярить згори,
А спину каже дню сумному і мені -
В повітрі сірий сум розчинений усюди.
Цей колір владарює сам один
Від тріщин у асфальті до хмарин,
Сіріють стовбури дерев, земля, птахи,
Будинків стіни сірі, вікна і дахи.
Бо сумно так, і фарба ця байдужа
Залила серце й очі, я її не здужав.
