У сивих хвилях котиться туман,
І трави заглядають в срібні роси.
Пахучі, незакінчені покоси —
Чи то розлука, чи важкий обман.
Здавалося, життя цвіло в медах,
Розтанули сніжинки в ніжнім цвіті,
Лиш ти і я були у цілім світі...
А нині тільки спомин у сльозах.
Життєвий не вернути часомір,
Піщаний чи пісочний — без ознаки.
То, мабуть, небо кинуло нам знаки
Крізь важелезні сфери, свій докір.
Не попрошу за спокій тіл і душ.
Я — сильна, постараюсь і зумію...
О Боже, як про тебе щемно мрію...
Лиш спогади ніколи не поруш! 2014
